Транспорт без людей чи люди без транспорту? Кого залишили за бортом автобусної реформи

Починаючи з січня, мешканці десятків сіл Золочівщини фактично опинилися в транспортній ізоляції. Маршрутки не курсують тижнями, а подекуди — вже другий місяць. Для тисяч людей це означає не просто незручності, а втрату доступу до базових послуг: медицини, соціального захисту, банків, аптек, магазинів.

Йдеться не про абстрактні «маршрути», а про живі громади — Поморянську, села Золочівської та сусідніх громад, де немає медичних закладів узагалі, немає аптек, а не в кожному селі працює навіть продуктовий магазин.

Місто є. Доїхати — ні

У Золочеві зосереджені ключові установи:

• Пенсійний фонд, де нині триває обов’язкова верифікація;
• соціальні служби;
• лікарні та спеціалізована медицина;
• банки, ЦНАП, державні структури.

Водночас окремі категорії пенсіонерів уже другий місяць не отримують пенсії, бо фізично не можуть приїхати для підтвердження даних. Для літніх людей, людей з інвалідністю, маломобільних мешканців це не просто проблема — це глухий кут.

Рішення є. Транспорту — немає

Напередодні Львівська обласна військова адміністрація ініціювала дострокове розірвання договорів на обслуговування автобусних маршрутів загального користування через неналежне надання послуг перевізниками.

Зокрема, у січні в односторонньому порядку припинено дію договорів на 9 маршрутів (17 транспортних засобів), серед яких:

• № 434 Золочів АС – Надільне через Поморяни, Богутин із заїздом у с. Нестюки;
• № 465 Золочів АС – Бібщани через Ремезівці;
• № 350 Золочів АС – Броди АС;
• № 419 Золочів АС – Олесько;
• № 420 Золочів АС – Сновичі.

Усі ці маршрути обслуговувало ТзОВ «ЗолочівАвтоТранс».

Формально — рішення логічне: перевізник не виконує умови договору. Але ключове питання інше.

А що далі?

Розірвати угоду — не означає автоматично вирішити проблему. Далі:

• оголошення конкурсів;
• місяць, а то й більше процедур;
• пошук нового перевізника;
• питання, чи взагалі хтось зголоситься виїжджати на малорентабельні маршрути.

І весь цей час — люди без сполучення.

Чи прораховувалися соціальні наслідки?
Чи був підготовлений тимчасовий механізм перевезень?
Чи розуміють ініціатори рішень, що для села автобус — це не бізнес, а життєва артерія?

Село не може «почекати»

Можна скільки завгодно говорити про ринок перевезень, економіку і договори. Але реальність така:

• у Поморянській громаді немає жодного медичного закладу;
• швидка — не заміна регулярного сполучення;
• соціальні послуги прив’язані до міста;
• старші люди не користуються онлайн-сервісами.

Село не може чекати місяцями, поки «ринок відреагує».
Бо за цей час хтось не отримає пенсію.
Хтось — ліки.
Хтось — медичну допомогу.

Питання без відповіді

Сьогодні складається враження, що в транспортній політиці людину загубили між пунктами договорів. Рішення приймаються, але відповідальність за наслідки розмивається.

І головне питання звучить просто:
для кого існує система пасажирських перевезень — для звітів чи для людей?

Поки відповідь не знайдена, тисячі мешканців Золочівщини залишаються без дороги до міста. А значить — без доступу до того, що в цивілізованій державі вважається базовим.